Сюрреалістична метафора сенсу людського існування, що є водночас трагічним образом деструкції традиційного українського суспільства в сер. ХХ століття. Розповідь про глибокі, гуманістичні цінності й спробу віднайти їх в собі.

20.04.2016 / середа / 20.00

Kino Nowe Horyzonty, ul. Kazimierza Wielkiego 19a-21

Вхід вільний

Україна (УРСР), 1965, 74 хв.

колір: чорно-білий

мова: українська/російська

режисер: Юрій Іллєнко

сценарій: Іван Драч

оператор: Юрій Іллєнко, Володимир Давидов

монтаж: Наталія Пищикова

музика: Леонід Грабовський

у головних ролях: Дмитро Мілютенко, Лариса Кадичникова, Ніна Алісова

виробництво: Національна кіностудія ім. О. Довженка

Розповідь про самотнього селянина-філософа, Левка Сердюка, що піклується про криницю, яка поступово грузне в піску. Сини Левка, заклопотані власними справами, вже давно забули про батька і покійну матір. Старий живе згадками та роздумами: про те, як його близькі полишили рідний дім, про смерть сина-військовика, про те, як сучасний безжалісний світ втручається в сільське життя, позбавляючи людей первісної чистоти і самобутності. Левко викликає синів до села з міста, але відчуває їхню душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити.

Фільм Іллєнка – батька сучасного українського фільму – є гарним і водночас драматичним образом втрати і спроби відбудувати моральний стрижень. Цей алегоричний пейзаж, практично позбавлений діалогів, вимагає від глядача розуміння символів, а також закликає до боротьби за те, що є гуманним. Ліричний шедевр було запрезентовано світовій критиці як незалежну, "неросійську" сторону українського фільму.

Юрій Іллєнко

Народився 1936 в Черкасах. Віртуоз фільму. Майстер камери і пера. Режисер, сценарист і оператор. Один з творців поетичного українського кіно, феномен якого поширився на цілий світ. Під час Другої світової війни був евакуйований з родиною на Сибір, звідки повернувся через три роки. Завершив Державний інститут кінематографії в Москві.

Протягом багатьох років творчість Іллєнка була заборонена в Радянському Союзі. Його фільми побачили світ під час "відлиги" і одразу одержали визнання в очах світової критики. Цензура називала його творчість "шедевром, шкідливим для народу". У 90-х роках створив першу кіномайстерню "Фест-Земля", в якій зняв перший в Україні фільм не на державні кошти. Помер 15 червня 2010 року в селі Прохорівка.

Вибрана фільмографія:

1965 – Криниця для спраглих

1968 – Вечір на Івана Купала

1970 –  Білий птах з чорною ознакою

1990 – Лебедине озеро. Зона

2002 – Молитва за гетьмана Мазепу

Share This: