святі

Неофіційний блог Львівського місяця: 11-24 квітня

Цей матеріал Лева Краснолюдка охоплює те, що не було помічено у попередніх випусках, а також те яскраве, що відбулося за останні два тижні. Мовчання автора зумовлене щирим бажанням максимально глибоко проаналізувати ситуацію.

«Я так довго мовчав... Ти ж бо знаєш,
Як важко було мені в сутінках
Устами вологими на добрі слова натрапляти,
Коли надовкіль злі назви річок,
Колись таких добрих річок…»

Грицько Чубай

Виспа Слодова

Це острівець-парк, у якому вночі збираються студенти і починається величезна вечірка аж до ранку. Як вдало зауважив поет Григорій Семенчук, розміщення ідеальне для того, щоб їх всіх припакувати і відправити по райвідділках. Але цього чомусь ніхто не робить. Наразі Виспа – одне з найживіших місць, які ми бачили тут.


Дискотеки. Вроцлавські дискотеки відрізняються від українських. Передусім – поведінкою осіб чоловічої статі. Ніколи не йдіть самотнім, тим більше – у компанії трьох дівчат. В результаті замість танцювати, муситимете працювати сек’юріті. Літературні дискотеки, як виявилося, більше схожі на цнотливі шкільні.

Ігорко.

Невидимий Український Зріз, вічний революціонер, людина, яка може говорити українською, російською, польською, а іноді навіть і португальською. Підозрюю, що він знає ще багато інших мов. Він може провести кураторську екскурсію для простих людей, але робить це вкрай рідко. Часом Ігорко вдягає Кєпку Кауфмана, поки той не бачить, аби мати силу змонтувати Український Зріз.


Іздрик.

Юрій Романович 11 років не був за кордоном. За його словами, здаючи відбитки пальців для отримання візи, він мусив разів 40 притискати всі пальці, включно з пальцями на ногах. Іздрик читає лекцію про мозок і творчість. Всі розуміють його навіть без перекладу. ТойХтоПройшовКрізьКордон, зробив це не дарма, і це тішить.


Краснолюдки.

Краснолюдки максимально заповнюють простір Вроцлава. Вони дуже люблять жартувати над усіма гостями цього міста – ховати інструменти, ходити вночі коридорами, розкидати і викрадати шкарпетки гостей Львівського Місяця. Краснолюдки добрі. Колись Сергій Петлюк зробив їм тут маленький цвинтар, щоб все було як у людей.


Найтепліше місто в Польщі. Так мені сказав про Вроцлав місцевий товариш. Найтепліше місто в Польщі – це місто, у якому ось уже 15 діб триває дощ, а віднедавна – сильний вітер і холод. Акліматизація львів’ян проходить надзвичайно складно, бо місто Львів знаходиться на 150 метрів вище над рівнем моря. Поки я дописував цей матеріал, тут почалася буря.

Ніч поезії. Своєрідний катарсис і кульмінація Львівського місяця і літературної програми. Дозволю тут передати враження поета Павла Коробчука про атмосферу події і перенасичення поезією: «Виступали під живий нойз, Юрій Завадський кидався книжками і планшетом. Прошу зауважити, що весь наш виступ слухав Андрій Дещиця, з яким я потім познайомився, і він хотів вийти на сцену й заспівати "ла-ла-ла-ла-ла"!)) Потім Завадський хотів інкрустувати собою таксі, і таксист нас почав безпричинно матюкати через це, та й загалом всіх українців, за що я його ледь не віддубасив, дяка Юрію Матевощуку, що відтягнув. Потім Завадський продовжив інкрустувати хостел. А о 6 ранку таксист мене завіз не на той вокзал, тому я і не встиг на поїзд. І вирішив далі помандрувати з хлопцями в Краків».

Пані Хреборова.

Пані Хреборова – один з найбільш міфічних персонажів Львівського місяця. Вона встигає займатися комунікаціями, музикантами,«рішаловом», і водночас перекладати тексти Левка Краснолюдка польською. Коли вона спить – невідомо. Попри кочовий образ життя, виглядає завжди живчиком. А ще у неї сильний удар. Це на собі випробував один зі спікерів, який ледь не запізнився на радіоефір, і ще протягом кількох місяців скаржився. Один раз я навіть бачив, як Хреборова заснула. Це виглядало так, ніби у неї сіла батарейка, і ми терміново мусили евакуювати пані Хреборову з одного з численних барів Надоджа.


Перфоманси. Під час приголомшливого перфомансу однієї львівської артистки двоє польських художників (підозрюю, що з місцевої Спілки художників, якщо вона тут взагалі існує) перешіптуються: «Ай, які ті українки пєнкні! Файні дівчини!». Коли починається дія, і перформерка пробує вирватися з кола, художники сміються: «Хоче хлопа, треба хлопа, а вирватися не може!». Мабуть у них, так як і у нас, з членами різноманітних спілок стаються непоправні профдеформації, які і не дають їм вирватися за межі вузького спілчанського дискурсу.

Пиріжок.

Легенда Львівського місяця. Коли Пиріжок бере гітару, то всі краснолюдки починають танцювати, підспівувати або уважно слухати – залежно від характеру пісні. Українська поезія з уст Пиріжка є абсолютно приємною для будь-якого вуха – від Канади до Пакистану. Грати цей чоловік може годинами; таке враження, що його гітара повністю зрослася з ним. Як добре, що в наш цифровий час існують такі прекрасні аналогові (хоч немає аналогів до Пиріжка!) митці.


Психоделічна кімната. По суті, одна з головних пам’яток Вроцлава. Місце, де час від часу змінюються мешканці і кольори навколо. Мешканці навколишніх кімнат хостелу ходять туди на невеличкі екскурсії. Я був там на запрошення згаданих нижче «сакральників». Пили джин добрий.

«Сакральники».

«Сакральники» – це, безумовно, окраса Львівського місяця. Вони своєю Божою іскрою запалюють усе існування Львівської вулички. «Сакральники» живуть у психоделічній кімнаті, ходять до владики на вечері, і все частіше вітаються: «Джин добрий». Сакральників можна зрозуміти. Тут страшно холодно, а їм потрібно грітися і вправно тримати пензлик не зважаючи на погоду.




Share This:

facebooktwittergoogle_pluslinkedin